несли хоч по курчаті, ну, полотна, ще чого небудь… Га?
— Треба б, треба, пане голово!
— А коли ж весілля, батьку? — спитав Левко.
— Весілля? Ох, дав би я тобі весілля… Ну, та заради поважного гостя… Завтра вас піп і повінчає, та хай вам чорт! Нехай бачить комісар, що то справність… Ну, а тепер, хлопці, додому! Спати! Сьогоднішній випадок нагадав мені той час, коли…
З цими словами голова пустив звичайний свій важний і значний погляд спід лоба.
— Ну, зараз почне голова розповідати про те, як віз царицю, — сказав Левко і швидкою ходою радісно подався до знайомої хати, оточеної низькими вишнями.
„Пером земля тобі, добра й прекрасна панночко! — думав про себе Левко. — Нехай тобі на тому світі довіку буде радісно між ангелами святими. Нікому не скажу про диво, що трапилось цієї ночі, тобі одній тільки, Галю, розповім про нього. Ти одна поймеш мені віри і разом зо мною згадаєш добрим словом нещасну утопленицю“.
Тут він наблизився до хати: вікно було
