Фьокла. Купця третьої гільдії дочка. Та вже така, що й генерала в сором не введе. Про купця й слухати не хоче. „Мені“, каже, „який би не був чоловік, хоч і з себе не показний, та щоб був дворянин“. Еге, отакий велікатес! А в неділю як одягнеться в шовкове вбрання — то хай мене хрест уб'є, так і шумить. Прямо княгиня.
Подкольосін. Таж я отому питав тебе, що я надворний совітник, то мені… розумієш?..
Фьокла. Та вже ж, звичайно, як же не розуміти? Був у нас і надворний совітник, та відмовили: не сподобався. Така вже в нього вдача чудна була: що не скаже слово, то й збреше, а подивитись на нього — такий показний. Що ж робити, так уже йому бог дав. Він то й сам не радий, та не може, щоб не збрехати. Така вже на те воля божа.
Подкольосін. Ну, а крім цієї, інших нема ніяких?
Фьокла. Та якої ж тобі ще? Вже ця щонайкраща.
Подкольосін. Невже найкраща?
Фьокла. Хоч весь світ виходи, такої не знайдеш.
Подкольосін. Подумаємо, подумаємо, матінко. Ось приходь післязавтра. Ми з тобою, знаєш, знов отакечки: я полежу, а ти розкажеш…
Фьокла. Та що ж це ти, добродію! ось
