уже третій місяць ходжу до тебе, а користі ніякісінької: все сидить собі в халаті, та одно люльку посмоктує.
Подкольосін. А ти, мабуть, думаєш, що одружитися все одно, що: „ей, Степан, подай чоботи!“ Натяг на ноги, та й пішов. Треба розміркувати, роздивитися.
Фьокла. Ну, так що ж? Коли дивитись, то й дивись. На те крам, щоб дивитися. Ось скажи лишень подати каптан та тепер же, добре, що ранішній час, і поїдь.
Подкольосін. Тепер? А он бачиш, як хмариться? Виїду, а тут лине дощ.
Фьокла. А воно тобі ж самому погано! Он уже сивим волосом світиш, скоро зовсім не будеш здатний до шлюбної справи. Велика штука, що він придворний совітник! Та ми собі таких женихів доберемо, що й не подивимось на тебе.
Подкольосін. Що це за дурницю верзеш ти? З якої це ти речі торочиш, що в мене сивий волос? Де ж той сивий волос? (Мацає себе по волоссі.)
Фьокла. Як не бути сивому волосові, — на те живе людина. Дивись ти! Тією йому не догодиш, іншою не догодиш. Та я маю на прикметі такого капітана, що ти йому і під плече не підійдеш, а говорить як ота труба, в ормиралтійстві служить.
Подкольосін. Та брешеш, я подивлюсь
