Подкольосін (скрикнувши і випускаючи дзеркало). Божевільний! Ну, навіщо… навіщо… Ну, що за дурощі! Перелякав, далебі, так, що й душа не на місці.
Кочкарьов. Ну, нічого, пожартував.
Подкольосін. Добрі жарти видумав! Досі не можу опам'ятатися від переляку. І дзеркало он розбив. Адже це річ не дарована: в англійському магазині куплене.
Кочкарьов. Ну, годі: я знайду тобі інше дзеркало.
Подкольосін. Так, знайдеш. Знаю я ті інші дзеркала. На цілий десяток старшим показує, і пика виходить навскоси.
Кочкарьов. Слухай. Аджеж мені більше слід на тебе гніватись. Ти від мене, твого друга, все ховаєш. Адже женитись надумав?
Подкольосін. От дурниця, зовсім і не думав.
Кочкарьов. А ось же наочний доказ. (Показує на Фьоклу.) Адже ось стоїть, звісно, що за пташка. Ну, що ж, нічого, нічого. Тут нема нічого такого. Діло христіанське, необхідне навіть для батьківщини. Гаразд, гаразд, я беру на себе всю справу. (До Фьокли.) Ну, кажи, як, що й до чого. Дворянка, чиновниця, або, може, в купецькому стані, чи що, і як звуть?
Фьокла. Агафія Тихонівна.
Кочкарьов. Агафія Тихонівна Брандахлистова?
