Агафія Тихонівна. Ото вже, мабуть, не він, я хоч що ставлю в заклад, не він.
Ярина Пантелеймонівна. Не сперечайся, Агафіє Тихонівно, волосся вже таке русяве. Нема іншого трефового короля.
Агафія Тихонівна. А от же ні, трефовий король значить тут дворянин. Купцеві далеко до трефового короля.
Ярина Пантелеймонівна. Ех, Агафіє Тихонівно, не казала б ти того, якби небіжчик Тихон, твій батенько, Пантелеймонович був живий. Бувало, як ударить усією п'ятірнею по столу та як гукне: „Плювати я“, каже, „хочу на того, хто соромиться бути купцем: та не віддам же“, каже, „дочки за полковника. Нехай інші те роблять! а й сина“, каже, „не віддам на службу. Що“, каже, „хіба купець не служить цареві так само, як і всякий інший?“ Та всією п'ятірнею так по столу й торохне. А рука то з відро завбільшки — отаке страхіття! Адже, як сказати правду, він і всолодив твою матусю, а небіжка прожила б довше.
Агафія Тихонівна. Ну, от, щоб ще і в мене був такий лихий чоловік! Та ні за що не піду за купця!
Ярина Пантелеймонівна. Таж Олексій Дмитрович не такий.
Агафія Тихонівна. Не хочу, не хочу! В нього борода: почне їсти, все потече по бороді. Ні, ні, не хочу!
