хочеш одного, візьми іншого. А втім, що ж такого, що іншим часом вип'є зайве? Адже не весь же тиждень буває п'яний: інший день вибереться й тверезий.
Агафія Тихонівна. Ну, а ще хто?
Фьокла. Та є ще один, та той тільки такий… бог з ним! Ці будуть кращі.
Агафія Тихонівна. Ну, та хто ж він?
Фьокла. А не хотілось би і говорити про нього. Він то, правда, й надворний совітник і орден має, та тільки вже такий неповороткий, не виманиш його з дому.
Агафія Тихонівна. Ну, а ще хто, адже тут тільки п'ятеро, а ти казала шестеро.
Фьокла. Та невже тобі ще мало? Дивись, як тобі раптом закортіло, а ото ж була злякалась.
Ярина Пантелеймонівна. Та що з них, з отих дворян твоїх? Хоч їх у тебе й шестеро, а, далебі, купець один стане за всіх.
Фьокла. Е, ні, Ярино Пантелеймонівно, дворянин буде статечніш.
Ярина Пантелеймонівна. Та що з тієї статечності? А ось як Олексій Дмитрович, та в соболевій шапці, в санках як покотить…
Фьокла. А дворянин з аполетою пройде назустріч, скаже: „Гей ти, купчино, зверни з дороги!“ Або: „Покажи, купчино, бархату найкращого!“ А купець: „Осьдечки маєте, добродію!“ — „А скинь но, невігласе, шапку!“ — ось що скаже дворянин.
