тінко, біжи швиденько одягнись. (Метушливо бігає по кімнаті; Дуняшка приносить скатерку; в дверях дзвонять.) Біжи, скажи: „зараз!“
Агафія Тихонівна. Тіточко, таж плаття не вигладжене.
Ярина Пантелеймонівна. Ах, господи милосердний, не погуби! Надінь інше.
Фьокла (вбігаючи). Що ж ви не йдете? Агафіє Тихонівно, швидше, матінко моя! (Чути дзвінок.) Ой лишенько, а він же все дожидається.
Ярина Пантелеймонівна. Дуняшко, введи його й проси почекати.
Дуняшка біжить у сіни і відчиняє двері. Чути голоси: Дома? — Дома, будь ласка, заходьте до покоїв. Усі з цікавістю силкуються роздивитися в дірочку в замку.
Агафія Тихонівна (скрикує). Ой, який товстий!
Фьокла. Іде, іде!
Дуняшка. Почекайте тут. (Виходить.)
Яєчниця. Гаразд, почекати почекаємо, коли б тільки не загаятись. Адже відлучився тільки на хвилинку з департаменту. Раптом здумає генерал: „А де екзекутор?“ — „Молоду пішов
