Жевакін (у бік). Обіцяв хвалити, а натомість вилаяв! Пречудна людина! (Уголос.) Ви, добродійко, не вірте…
Агафія Тихонівна. Пробачте, я щось нездужаю… болить голова. (Хоче йти.)
Жевакін. Та, може, вам щонебудь у мені не подобається? (Показуючи на голову.) Ви не дивіться на те, що в мене тут маленька плішина: це нічого, це від пропасниці; волосся тепер виросте.
Агафія Тихонівна. Мені однаково, що б там у вас не було.
Жевакін. У мене, добродійко… Як надягну чорний фрак, то колір обличчя буде багато біліший.
Агафія Тихонівна. Для вас краще. Прощайте! (Виходить.)
Жевакін (сам, говорить услід їй). Стривайте, добродійко, скажіть причину, чого? чому? Чи то в мене якась істотна гандж є, чи що?.. Пішла! Дивовижний випадок! Оце вже либонь сімнадцятий раз трапляється зо мною, і все майже однаковим чином: здається, отак спочатку все добре, а як дійде справа до розв'язки — дивись і відмовлять. (Ходить по кім-
