наті замислений.) Так… Оця вже либонь буде сімнадцята наречена! І чого ж їй, одначе ж, хочеться? Чого б їй, наприклад, отак?.. з якої речі… (Подумавши.) Темно, надзвичайно темно! Сказати б, був чим негарний. (Оглядає себе.) Здається, не можна сказати цього: все, слава богу. Натура не скривдила. Незрозуміло! Хіба чи не піти додому та поритися в скриньці? Там у мене був віршик, проти якого, справді, ні одна не встоїть… Їй-богу, збагнути розумом не можна! Спочатку, здається, пощастило… Видно, доводиться повертати назад голоблі. А шкода, далебі, шкода. (Виходить.)
Кочкарьов. Він не помітив нас! Бачив, з яким довгим носом вийшов?
Подкольосін. Невже й йому так само відмовлено, як і тим?
Кочкарьов. Навідріз.
Подкольосін (з самовдоволеною посмішкою). А преконфузно, одначе ж, має бути, як відмовлять.
Кочкарьов. Ще б пак!
Подкольосін. Я все ще не вірю, щоб вона прямо сказала, ніби воліє мене з усіх.
Кочкарьов. Та що там „воліє“! Вона
