від тебе просто без пам'яті. Така любов: самих імен яких надавала, така жага, — так просто і кипить.
Подкольосін (самовдоволено всміхається). А воно, справді, жінка, коли захоче, яких тільки слів не наговорить! За цілий би вік не видумав: мордасю, комашечко, чорнусю…
Кочкарьов. Та що там ще ці слова! От як оженишся, то ти побачиш у перші два місяці, які підуть слова. Просто, братику, отак і вмліваєш.
Подкольосін (усміхається). Невже?
Кочкарьов. Як чесна людина! Слухай, тепер, одначе ж, швидше до справи. Вислов їй і відкрий цю ж хвилину серце і вимагай руки.
Подкольосін. Та як же цю хвилину? що ти?
Кочкарьов. Неодмінно цю ж хвилину… а ось і вона сама.
Кочкарьов. Я привів до вас, добродійко, смертного, якого ви бачите. Ще ніколи не було такого закоханого, просто, не доведи господи — і ворогові не побажаю…
Подкольосін (штовхаючи його під руку, тихо). Ну, ти вже, брате, здається, занадто.
