Кочкарьов. Та я ж офіціантові замовив вечерю, колода ти! Ну слухай, Іван Кузьмич, не упирайся, серденько, одружись тепер.
Подкольосін. Схаменися, брате, що ти говориш? як же тепер?
Кочкарьов. Іван Кузьмич! ну, я тебе прошу. Коли не хочеш для себе, до для мене принаймні.
Подкольосін. Та, далебі, не можна.
Кочкарьов. Можна, серце, все можна. Ну, будь ласка, не капризуй, серденько!
Подкольосін. Та, далебі, ні! ніяково, зовсім ніяково.
Кочкарьов. Та чого ніяково, хто тобі сказав це? Ти поміркуй сам. Адже ти людина розумна. Я кажу тобі це не для того, щоб до тебе підлеститися, не тому, що ти експедитор, а просто говорю з любові… Ну, годі ж, серденько, зважся, глянь оком розсудливої людини.
Подкольосін. Та коли б можна було, то я б…
Кочкарьов. Іване Кузьмичу! Лебедику, голубоньку! Ну, хочеш, я стану на коліна перед тобою?
Подкольосін. Та навіщо ж?..
Кочкарьов (стаючи на коліна). Ну, ось я й на колінах! Ну, бачиш сам, прошу тебе. Повік не забуду твоєї послуги, не упирайся, серденько!
