Кочкарьов (про себе, складаючи руки). Господи ти боже мій, що це за людина! Це просто старий бабський черевик якийсь, насмішка з людини, просто сатира на людей.
Агафія Тихонівна. Чого ж ви сумніваєтесь?
Подкольосін. Та все якось бере сумнів.
Кочкарьов (вголос). Які дурощі, які дурощі! Та ви, добродійко, бачите: він просить руки вашої, бажає об'явити, що він без вас не може жити, існувати. Питається тільки, чи згодні ви його ощасливити?
Подкольосін (майже злякавшись, штовхає його, кажучи жваво). Схаменись, що це ти!
Кочкарьов. Так що ж, добродійко? зважуєтесь ви цьому смертному дати щастя?
Агафія Тихонівна. Я ніяк не смію думати, щоб я могла комусь дати щастя… а втім я згодна.
Кочкарьов. Натурально, натурально, так би й давно! Давайте ваші руки!
Подкольосін. Зараз! (Хоче сказати щось йому на вухо — Кочкарьов показує йому кулак і хмурить брови — він дає руку.)
Кочкарьов (з'єднуючи руки). Ну, нехай бог вас благословить! Згоден і ухвалюю ваш шлюб. Шлюб — це є така справа… Це не те, що взяв візника та й поїхав кудись; це обов'язок зовсім іншого роду, це обов'язок… Тепер от тільки мені часу нема, а потім я розкажу тобі, що це
