кою… (Міняючи голос.) Та що ж це Іван Кузьмич так довго гається?
Подкольосін (запинаючись). Я прийшов вам, добродійко, з'ясувати одну маленьку справу… тільки я б хотів перше знати, чи не здасться вона вам чудною?
Агафія Тихонівна (опускаючи очі). Що ж таке?
Подкольосін. Ні, добродійко, ви скажіть перше: чи не здасться вам чудно?
Агафія Тихонівна (так само). Не можу знати, що таке.
Подкольосін. Але признайтеся: певно, вам здасться чудним те, що я вам скажу?
Агафія Тихонівна. Що це ви, як можна, щоб було чудно — від вас усе приємно чути.
Подкольосін. Але цього ви ще ніколи не чули. (Агафія Тихонівна опускає ще більше очі; тим часом входить потихеньку Кочкарьов і стає в нього за плечима.) Це ось у чому… Але нехай краще я вам скажу колинебудь потім.
Агафія Тихонівна. А що ж це таке?
Подкольосін. А це, я хотів був, признаюсь, тепер об'явити вам це, та все ще якось сумніваюсь.
