де підзаголовок „зовсім неймовірна подія“ дав привід трактувати комедію як якийсь фантастичний і навіть містичний „петербурзький кошмар“, населений ірреальними персонажами, карикатурними, повними „чортовиння“.
Доречно тут зауважити, що й фільм „Одруження“, випущений недавно ленінградською кіностудією, дуже невдало інтерпретує Гоголя в кіно. Він вихолостив сатиричне зерно гоголівського сміху, він перевантажений епізодами явно формалістичного характеру. В картині гоголівський сюжет — лише привід для трюків і сюжетних викрутасів, дуже далеких від замислу Гоголя.
І лише в постановках „Одруження“, здійснених за останні роки на сценах столичних і периферійних театрів (Ленінградський державний академічний театр драми, Харківський театр російської драми та ін.), намічається шлях до поглибленого виявлення сатиричних елементів, закладених у гоголівській комедії. Звільняючись від формалістичних хитрощів, від спроб використати Гоголя як „привід“ для всякого роду штукарства, радянський театр освоює одно з найбільших досягнень класичної літератури — драматургію Гоголя.
На українській сцені „Одруження“ йшло надзвичайно рідко. Коли „Ревізор“ ще в 1907 р. виставлявся в Києві (вперше українською мовою) театром М. К. Садовського, корифея
