ставлене ще під час сторічного ювілею з дня народження великого письменника (1909) в Александрінському театрі. Але, як відзначала сучасна критика, „Одруження“ пройшло „мляво і шаблонно навіть для рядового спектаклю“.
Уже під час імперіалістичної війни був здійснений останній і значний спектакль „Одруження“ в дореволюційному театрі — на сцені пересувного загальноприступного театру П. П. Гайдебурова. Але й цей спектакль не виявив глибокої сатири, що міститься в п'єсі, — театр намагався виправдати образ Подкольосіна і прочитав його як символ трагедії російської інтелігенції, яка заплуталася в своїх суперечностях.
Борючись проти академічних шаблонів, молодий радянський театр намагався переглянути долю драматургічної спадщини Гоголя, зокрема його „Одруження“.
В 1922 році театральною майстернею „Фекс“ („Фабрика ексцентричного актора“), під керівництвом Козінцева і Трауберга (нині видатні кіномайстри, автори „Юності“ і „Повернення Максима“), „Одруження“ було перетворене у формалістичний спектакль, безперервне нагромадження ексцентричних трюків, з участю циркових клоунів, негритянського оркестру, з акробатичними танцями.
Можна ще відзначити виставу „Одруження“ в 3-ій студії МХАТ (нині театр ім. Вахтангова),
