не небезпечну, але зате непристойну, а одно варт другого. Кочкарьов — добрий і пустий хлопець, нахаба і битий жак. Він швидко знайомиться, швидко здружується і зразу на ти. Горе тому, хто удостоїться його дружби! Кочкарьов переставить у нього по-своєму меблі в кімнаті та ще лаятиме, якщо той не щиро допомагатиме йому порядкувати в своєму домі. Кочкарьов накине другові свого кравця, свого шевця не тому, щоб переконаний був у їх найвищих якостях, а для того лише, щоб сказати: „я рекомендував“. Кочкарьов хоче, щоб усе йшло і робилося через нього і щоб усі говорили: „це людина на всі руки“. Для цього він ладен клопотатися, битися до поту лиця, перенести, що̀ завгодно. Друг його збирається купити будинок: у Кочкарьова вже є на прикметі будинок — чудовий в усіх відношеннях, саме такий, який потрібен його другові: він сам, сказати правду, і не бував у цьому будинку, але ладен зараз же розписати розташування його кімнат, довести його зручність, вигідність, заприсягтися про добру якість кожної мостини, кожної крокви. Його друг не захоче оглядати цього будинку, він потягне його, проситиме, благатиме, а в разі рішучого відмовлення — розсвариться з другом по-своєму: назве його і „свинею“, і „падлюкою“. Перші слова його свасі, яку застав він у Подкольосіна, були: „Ну слухай,
