нове. Беріть стільці. Петро Івановичу, нате вам стільчика. (Всі сідають навколо обох Петрів Івановичів). Ну, кажіть же, що там таке?
Бобч. Постривайте, постривайте, все по-черзі… Як тільки я мав честь вийти від вас, після того, як вас дуже збентежив той лист, що ви одібрали. Еге, так, кажу, я зараз же забіг… Будь-ласка не перепиняйте, Петро Івановичу. Я вже все, все, знаю і по черзі. Так кажу, я бачите, забіг до Коробкина, — не застав його вдома. Тоді я — до Ростаковського, теж не застав і Ростаковського. Тоді я до Івана Кузьмича, щоб і його сповістить про цю несподівану повину. Вертаючись назад, зустрічаю Петра Івановича…
Добч. (хутко перебиває). Біля рундучка, де продаються пиріжки…
Бобч. Біля рундучка, де продаються пиріжки. Зустрівши Петра Івановича, я й питаю його: чули вже, яку звістку одібрав Антон Антонович з певного джерела. А Петро Іванович чув вже від вашої Явдохи, що ходила за чимсь до Пилипа Антоновича Почечуєва…
Добч. (перепиняє). За барилком для французької горілки…
Бобч. (відхиляє його руки). За барилком для французької горілки. От ми й пішли вдвох з Петром Івановичем до Почечуєва. Будь-ласка, Петро Івановичу, не теє… не перебаранчайте, прошу вас, Бога ради, не перебаранчайте. Еге, пішли, кажу, до Почечуєва, по дорозі Петро Іванович і каже: „зайдемо до трактиру. Щось у мене в шлунку млоїть. Зранку і до цього часу нічого не їв, так млоїть, аж труситься в животі“… Еге, в животі у Петра Івановича отака рахуба. А в трактирі, каже, привезли сьогодні свіжої сьомги, от ми, каже, і теє,
