встигнеш поставити де-небудь памьятник, а чи прямо тин, чи паркан, чорт його батька знає відкіля нанесуть, навезуть, накидають всякого сміття. (Зітхнув) Та от-що, коли б чиновник спитав всю службу: „чи задоволені?“ — щоб сказали: „всі, мовляв, задоволені, Ваше благородіє!“, а котрий буде не задовольнений, то я його потім задовольню… Ох-хо-хо-хо. Грішні, вельми грішні єсьмо! (Бере шабатурку замісць трьохкутного бриля). Боже, поможи мені, тільки, щоб цей раз з рук зійшло, то я таку поставлю свічку в церкві, якої ще, як світ стоїть, ніхто не ставив: на кожну анахтемську купецьку душу накину по три пуди воску. О, Господи Многомилостивий! Їдемо, Петро Івановичу. (Надягає на голову замісць трьохкутного бриля шабатурку).
Прист. Антоне Антоновичу, та це ж шабатурка, а не бриль.
Город. (Жбурляє її на землю) Шабатурка, чи не шабатурка, чорт її бери. Ага, от що: коли спитають, чом і досі не вибудовано церкви в Богоугоднім, на яку пьять літ тому асігновано було гроші, то кажіть: мовляв, почали будувать, та згоріла. Я про це і в рапорті писав. А то — щоб хто-небудь з великого розуму не ляпнув, що її й не починали. Та ще скажіть Держиморді, щоб він менче давав волі своїм кулакам, а то він задля порядку всім ставить синяки попід очима і правому, й винуватому. Їдемо, Петро Івановичу. (Іде й знов вертається). Та не пускайте ви салдат на вулицю, бо клята гарниза надіне поверх сорочки мундіра, а з низу нічого. (Всі пішли).
Ганна Андр. Де ж це вони? Боже мій! (Одчиня двері). Чоловіче! Антоша! Антоне! (Говоре швидко). А все
