через тебе, через тебе. Я булавочку, я косиночку! (Біжить до вікна й кричить) Антоне! Куди ти? Що? Приїхав? Ревизор? З вусами? З якими вусами?
Город. Потім, потім, душко.
Ганна Андр. Що — потім? Як-то потім? Я не хочу потім, я хочу зараз! Чуєш, одно слово: хто він, полковник? Га? Поїхав! Ну, постривай, я тобі це пригадаю в свій час! А все ця: мамочко, мамочко, підождіть, зашпилю ззаду косинку, я зараз! От тобі й зараз! Нічого й не довідались. А все кляте кокетування: почула, що поштмейстер тут, і почала перед люстрами вихиляться, то з одного боку, то з другого підійде. Заклала собі в голову, що він до неї залицяється, а він і в думці не покладає, навіть, коли одвернешся, — то перекривляє тебе.
Марія Ант. Ну, що ж робить, мамочко? Через годину, саме більше — дві, ми довідаємось про все.
Ганна Андр. Через годину, через годину! дякую вашому таткові! Втішила! Ще скажи: через місяць, — буде краще. (Вихиляється з вікна). Чуєш, Явдохо? Га? Що? Явдохо, Ти чула там, приїхав хто? Не чула? — от дурна! Махає руками. Хай собі махає, а ти все б таки його роспитала. Нічого не можна допитаться? бо в голові глузду нема, тільки хлопці на умі! Га? Швидко поїхали? то що з того, треба було побігти за дрожками. Іди, йди, зараз, чуєш!? Побіжи й роспитай мені гарненько: куди поїхали, що то за приїзжий, який він з себе — чуєш? Очі які: чорні, чи ні? і негайно мені вертайся назад — чуєш? Ну ж бо, швидче, швидче, швидче! (Кричить весь час, поки не впаде завіса. Завіса ховає їх обох, коли вони стоять біля вікна).
