Служка. Суп і печеня.
Хлест. Як? Тільки всього дві переміни.
Служка. Тільки всього.
Хлест. А це що таке? Я такого обіду не приймаю. Ти піди й скажи йому, що це справді за порядки. Це вже занадто мало.
Служка. А хазяїн казали, що це занадто багато!
Хлест. Соусу чому нема?
Служка. Соусу нема.
Хлест. Чому нема? — питаю. Я сам бачив, коли проходив біля кухні; там багато де чого готувалось. І в їдальні сьогодня вранці два якісь куценькі панки їли сьомгу і ще багато де-чого.
Служка. Та воно, хто каже — єсть то воно єсть, а тільки нема.
Хлест. Як нема.
Служка. Так от, нема, та й тільки.
Хлест. А сьомга, а риба, а котлети.
Служка. Та все є задля тих, котрі достойніші.
Хлест. Ах ти — дурень.
Служка. Може й так.
Хлест. Порося ти паршиве… як це, вони їли, а я не повинен їсти. Через що ж це, чорт би тебе взяв, я не повинен того їсти, що вони? Хіба вони не такі проїзжі, як я.
Служка. Та воно, звісно… начеб такі, та тільки не такі.
Хлест. Як же це так?
Служка. Та так. Вони, бачте, їдять і гроші платять.
Хлест. Ну, я з таким дурнем і балакать не хочу. (Наливає суп і їсть). Що це за суп? Я тебе питаю, що це за суп? Це просто літепло, налите в миску, ніяко-
