го смаку; чимсь смердить. Я не буду такого супу їсти, принеси кращого.
Служка. Як не хочете, я й візьму. Хазяїн казали, як не хочете, — то й не треба.
Хлест. (Захищає суп рукою) Ну, ну, ти дурень, не руш! Ти звик там поводиться з иншими. Я, брате, тобі не хтось такий; зо мною раю поводитись обережніще. (їсть) Боже мій, що це за суп! (їсть) Мені здається, ні один чоловік на всім всіті не їв такого супу. Якесь пірря плаває замісць масла, (ріже курку) Ай, ай, ай, яка курка! Давай печене! Там супу трошки зосталось. Йосипе, візьми собі. (ріже печене). Що це за печеня? Хіба це печеня!?
Служка. А щож це по вашому?
Хлест. А чорт його зна, що це таке, тільки це не м'ясо, це підошва запечена, сокира, ну, тільки, не м'ясо. (їсть) Шахраї, грабіжники, каналії! Ач чим годують гостей! І щелепи заболять, поки розжуєш хоч один шматок, (колупа пальцем в зубах) Падлюки! Цілком, наче, дубова кора, ніяким чином витягти не можна, зуби почорніють від такого обіду. Шахраї. (Витерає губи серветкою). Більше нічого нема?
Служка. Нема.
Хлест. Каналії! Розбійники! хоч би який-небудь соус, або солодкий пиріг. Грабіжники! обдирати проїзжих тільки вміють! (Служка прибірає й виносить разом з Йосипом).
Хлест. (сам). Так, наче нічого не їв… тільки розохотився. Коли-б були дрібні гроші, послав би на базар і купив би хоч франзолю.
