Хлест. Я їду до Саратівської губернії, до себе на хутір.
Город, (з ироничною посмішкою). До Саратівської губернії?… Угу… Бреше гладко і не почервоніє. Е, голобчику — з тобою треба хитро-мудро. (Голосно). Добре діло надумали. От, хоч би сказать про дороги, скажемо, з одного боку неприємність: коней задержують,… а з другого боку — розвага для ума. Ви, звичайно, так, більше за-для розваги їдете?
Хлест. Ні, бачите, батько мене викликає до себе. Розгнівався старий, що я й досі ні до чого не дослужився в Петербурзі. Він гадає, що так тільки приїхав до Петербургу, зараз тобі і Володимира на шию повісять. Ні, я б послав його самого, хай би він попотерся по тих канцеляріях.
Город. (На-бік). Бачили, які кулі виливає! І батька старого теж сюди приплів! (Голосно). Довго думаєте прожити на хуторі?
Хлест. Сам не знаю. Бачите, мій батько дуже упертий, старий хрін, і дурний, як чобіт. Я йому просто скажу: як хочте, а я жить без Петербургу не можу. За-для чого я повинен тратити свої молоді літа в селі, поміж мужиками. Тепер не той світ настав, моя душа жадає просвіти.
Город. (На-бік). Мудро узлик завьязав! А бреше, бреше, як рівно і ніде не спотикнеться! А глянуть таке мізерне, що здається на нігті роздавив би. Ну, та постривай, я тебе таки виведу на чисту воду, ти мені роскажеш все. (Голосно). Істину правду кажете. Що можна зробити в глухому місці? От, хоч би сказать — тут в ночі не спиш та все працюєш на користь отчизні, не жалуєш нічого, а нагороду — невідомо ще коли і яку,
