Мишка. Та ваш же пан.
Йосип. Який же він генерал?
Мишка. А хіба він не генерал?
Йосип. Генерал… тільки з другого боку.
Мишка. А це ж як, більше чи меньше дійсного генерала?
Йосип. Більше.
Мишка. Он як! То ж то в нас така веремія піднялась.
Йосип. Слухай-но, хлопче, ти бачу жвавий молодець, приготуй там чого-небудь попоїсти.
Мишка. Щож, коли задля вас, дядюшка, ще не зготували, а простої їжі ви-ж їсти не будете. А от як ваш пан сяде за стіл — тоді і вам тієї страви дадуть.
Йосип. Ну, а з простої що там у вас є?
Мишка. Борщ, каша та пиріжки.
Йосип. Неси сюди борщ, кашу і пиріжки. То пусте, будем їсти. Ну лиш, бери — понесемо чамадана. Другий вихід там є?
Мишка. Є. (Несуть вдвох у двері).
(Квартальний одчиняє обидві половинки дверей. Входить Хлестаков, за ним — Городничий, далі — Попечитель богоугодних інституцій, директор школи, Добчинський, Бобчинський з пластирем на носі. Городничий вказує квартальним на клаптик паперу, що лежить на підлозі, вони біжать, щоб підняти й стикаються один з другим).
Хлест. Чудове поводження! Мені дуже подобається, що у вас все показують проїзжим в місті. По инших містах мені нічого не показували.
Город. По инших містах, смію сказати, градоправителі і урядовці більше дбають про себе, на свою
