користь. А тут, у нас, можу сміливо запевнить, нема навіть иншої гадки, як та, щоб порядком та невсипущою працею заслужити увагу начальства.
Хлест. Сніданок був чудовий, я зовсім об'ївся. Що у вас що-дня такі сніданки бувають?
Город. Це навмисне задля такого приємного гостя.
Хлест. Я дуже люблю смашно попоїсти. На те й живе чоловік, щоб брати від життя найкращі квіти задоволення. Як зветься та риба?
Арт. Пил. (підбігає). Лабардан.
Хлест. Дуже смашна риба. В якому місці ми снідали. В лікарні, чи що?
Арт. Пил. Власне так, в богоугоднім.
Хлест. Ага, пригадав. Там стояли ліжка. А хворі всі вже видужали? Там їх щось було мало.
Арт. Пил. Чоловік на десять ще набереться — не більше, а то всі очуняли. Це вже у нас такий порядок з того часу, як я взяв на себе керування. Може вам здається це дивним, що всі хворі, як мухи, видужують. Хворий, не повірите, на встигне увійти в лікарню, як уже здоровий. Цього ми досягли не так ліками, скільки чесністю і порядком.
Город. На що вже, смію сказати, тяжкі обовьязки градоправителя, скільки на його плечіх лежить всякої турботи, хоч би сказати: чистота, полагодження, поправки… просто кажучи, найрозумніщий чоловік в світі не зміг би иноді управиться, але, хвалити Всевишнього, все іде гаразд. Инший би городничий дбав би тільки про себе, на свою користь, а тут, повірите, ляжеш спати і все думаєш: Господи Милосердний, поможи мені так все зробити, щоб начальство побачило твою працю, оцінило і задовольнилось. Чи подякує во-
