особливо наш повіт (піднімає пальця до гори). Про це я дізнався від самих певних людей, хоча він і видає себе за приватну людину. Знаючи, що за тобою, як і за кожним, єсть де-які грішки, бо ти чоловік розумний і особливо не любиш пропускати того, що до рук пливе“… (зупиняється) Ну, тут своє… „то ражу тобі мати все це на увазі, бо він може приїхати кожну годину, як що вже й не приїхав часом і не живе де-небудь інкогнито… вчора“… Ну, тут вже домашні справи: „сестра Ганна Кирилівна приїхала до нас з своїм чоловіком, Іван Кирилович все грає на скрипку“… й ин., ин… Так от, яке діло.
Ам. Фед. Угу, діло таке надзвичайне, дивовижне, більш ніж дивовижне. Це щось не дарма.
Лука Лук. За для чого ж це, Антоне Антоновичу? Від чого? І чого до нас їде ревизор?
Городн. (Зітхнувши) За для чого? Так вже, знать, нам на роду написано (Зітхнув). До цього часу, дякуючи Богові, добірались до других місць, а тепер прийшла й на нас черга.
Ам. Фед. Я так думаю, Антоне Антоновичу, що тут єсть більш політична причина. Тут от яке діло: Росія… еге… думає роспочати війну, а міністерія, розумієте, і підсилає чиновника, щоб дізнатись, чи нема тут де-небудь зради.
Городн. От так ушкварив! А ще й розумний чоловік. В повітовім місті — зрада. Що ж то воно пограничне, чи як? Та звідціля, хоч три роки скачи, ні до якого царства не доскочиш.
Ам. Фед. Ні, ні, я Вам кажу… Ви не теє… Ви не… Начальство має свої погляди. Дарма, що далеко, а воно собі мотає на вуса.
Городн. Там чи мотає, чи не мотає, а я своє зробив, вас попередив. Дивіться-ж. З свого боку я
