де-які роспорядки зробив, ражу й Вам. Особливо вам, Артеме Пилиповичу. Запевне, що приїзжий чиновник захоче обдивитись підвладні вам богоугодні інституції. От же, зробіть так, щоб все було, як слід: ковпаки щоб були чисті, і хворі щоб не скидались на замурзаних ковалів, як то звичайно вони ходять по-домашньому.
Арт. Пилип. Це пусте діло. Ковпаки можна надіти чисті.
Городн. Крім того слід над кожним ліжком хворого написати по-латинському, чи там якою иншою мовою… Це вже вас стосується, Христіане Івановичу. Всяку хворобу: коли хто заслаб, якого дня. Погано ще й те, що у вас хворі такий міцний тютюн палять, що кожного разу починаєш чхати, як тільки увійдеш. Та й краще б було, коли б їх менше; а то враз нарікатимуть, що мовляв, мало догляду, або що лікарь малотямущий.
Арт. Пил. Ну, що до лікарювання, то ми з Христіаном Івановичем це діло знаємо досконало. Що-ближче до натури, — тим краще; дорогих ліків ми не вживаємо. Чоловік простий, коли умре, то й так умре… а коли очуняє, то й так очуняє. Та, правду кажучи, Христіанові Івановичу важко було б з ними розмовляти: він же по руському ні бельмеса.
Христ. Іван. (Подає згук, трохи зхожий на і, трохи на є).
Городн. Вам теж радив-би, Амосе Федоровичу, звернуть увагу на урядові заклади. У вас там в передніх сінях, куди приходять прохачі, сторожі держать гусей, та ще й з малими гусенятами, які те й роблять, що сновигають по під ногами. Воно, звісно, хто каже, — хазяйство завести всякому бажано, чому й сторожеві
