Мар. Ант. Душко, Йосип, який твій пан гарненький.
Ганна Андр. А скажи, будь-ласка, Йосип, як він…
Город. Та годі вам, будь-ласка. Ви своїми дурницями тільки мені завважаєте. Ну що, друже?
Ганна Андр. А який на твоєму панові ранг?
Йосип. Ранг звісно який.
Город. А, ти, Боже мій. Ви все таки з своїми дурницями. Не дасте слова перемовити про діло. Ну, скажи, друже, як твій пан, строгий? Любить так иноді розпушить, чи ні?
Йосип. Що казать, порядок любить! Йому, щоб було все справно.
Город. Мені дуже подобається твоє лице. Ти, мабуть, дуже добра людина. Ну, що ж…
Ганна Андр. Слухай, Йосипе, а як твій пан там, у мундирі ходить?
Город. Та годі бо вам, цокотухи! Тут діло йде про життя і смерть чоловіка… (До Йосипа). Так, що ж, кажу, друже, ти мені дуже вподобався, видко — ти добрий хлопець, дорогою, знаєш, не завадить иноді чайку випить шкляночку, тепер холодненько, от тобі два карбованці на чай.
Йосип. (Бере гроші). Велика дяка вам! Дай Боже вам доброго здоровля! Бідному чоловікові запомогли.
Город. Дуже радий, дуже радий. А що, друже…
Ганна Андр. Слухай, Йосипе, а які очі більше подобаються твоєму панові?
Мар. Ант. Душко, Йосипе! Який гарненький носик у твого пана!
Город. Та пострівайте, бо, кажу, дайте мені… (До Йосипа). А, що, скажи, друже, куди твій пан більше
