зпокон-віку заведений порядок. За-для чого ми тут зібрались юрбою? Освідчуватись треба по-одинці, розумійте? а там, сам-на-сам, і теє… як там слід, щоб мовляв, а ні вухо не чуло, а ні око не бачило. Ось, як ці діла робляться, там де є зразковий лад!.. Ну, ось ви, Амосе Федоровичу, починайте перший.
Ам. Фед. Коли вже так, то краще ви, бо в вашій хаті високий гість вкусив хліба, солі.
Арт. Пил. Ні, краще хай Лука Лукич: він представник освіти молодого покоління.
Лука Лук. Не можу, їй, панове, не можу. Я, вам признаюсь, так змалку сполоханий, що хай заговорить зо мною чоловік, хоч одним чином вище мене, зараз душа в пьяти тікає, а язик прилипа до гортані, немов його бджола вкусила. Ні, панове, не силуйте мене, їй не можу.
Арт. Пил. Ні, Амосе Федоровичу, крім вас нема кому! У вас що ні слово, — то Ціцерон з язика летить.
Ам. Фед. Та що це ви: Ціцерон!? Ще що вигадайте. Що — як иноді поетично роскажеш про загін гончаків, або про полювання…
Всі. (Чепляючись). Е, ні! ви цього не кажіть! хіба ви тільки про собак, а про стовпотворення?.. Ні, Амосе Федоровичу, ви вже будьте батьком нам рідним, виручайте… Виручайте, Амосе Федоровичу!
Ам. Фед. Та відчепіться від мене, панове! (в цей мент чутно кашель з кімнати Хлестакова; всі тікають вростіч і стовпившись у дверях один поперед одного намагаються швидше вийти, не без того, щоб когось не притисли; чутно тихі голоси).
Бобч. Ой, ой, Петро Івановичу, Петро Івановичу, ви мені на ногу наступили!
