Суддя. (Кланяється і йде. На-бік). Ну, тепер наша взяла.
Хлест. (Коли суддя пішов). Суддя — дуже гарний чоловік.
Поштм. (Увійшовши випростався; в мундирі при шпазі). Маю честь освідчитись: поштмейстер, надворний совітник, Шпекин.
Хлест. А, прошу, прошу. Я дуже люблю приємну кумпанію. Сідайте. Ви тут завжди живете?
Поштм. Власне так.
Хлест. А мені дуже подобається тутешнє місто. Не дуже людно — але що-ж? Це-ж не столиця!
Поштм. Істинна правда.
Хлест. Це вже тільки в столиці бонтон і нема провинціяльних гусей. Який ваш на це погляд, хіба не правду кажу?
Поштм. Істинну правду. (На-бік). Але він зовсім не гордий, про все роспитує.
Хлест. А признайтесь по правді, і в маленькім місті можна прожити щасливо?
Поштм. Власне так.
Хлест. Мій погляд, що треба, треба тільки, щоб тебе поважали, любили щиро, хіба не правда?
Поштм. Істинна правда.
Хлест. А я, знаєте, дуже радий, що ви однакових зо мною думок. Може це кому-небудь здається чудним, але це вже в мене така натура. (Дивиться йому в очі і говорить про себе). Яка неприємність спіткала ме-
