Суддя. За три трьохліття представили до Володимира 4-ої степені і начальство хвалило! (на-бік). А гроші в жмені, і жменя вся вогнем горить.
Хлест. А мені подобається Володимир. Адже Ганна 3-ої степені зовсім не те.
Суддя. (Висовує потихеньку вперед кулака. На-бік). Господи Милосердний, не знаю, навіть, де сижу, немов під ногами земля горить.
Хлест. Що у вас в руці?
Суддя. (3-ляку пускає на підлогу кредітки). Нічого…
Хлест. Як то нічого? Я бачу гроші упали.
Суддя. (Труситься всім тілом). Ні, Ні. (На-бік). ОЙ, Боже Праведний. Оце я вже під судом. Вже й повозка приїхала, вже беруть мене.
Хлест. (Піднімає). Та це-ж гроші!
Суддя. (На-бік). Ну, тепер кінець. Пропав, пропав, як собака в ярмарку!
Хлест. Знаєте що… Позичте мені їх!
Суддя. (Швидко). З великою радістю, з великою радістю! (На-бік). Ну, сміливіще. Винеси, Пречиста Діво!
Хлест. Я, знаєте, в дорозі розтратився, то те, то се. Я вам зараз надішлю, як тільки приїду до дому.
Суддя. Не турбуйтесь, як то можна? За-для мене це така честь. Звісно, своїми слабенькими силами, своєю невсипущою працею у начальства постараюсь заслужити. (Підводиться з стільця, витягає руки по швах). Не смію більше турбувати своєю присутністю. Чи не буде якого наказу?
Хлест. Якого наказу?
Суддя. Я розумію під цим, чи не дасте яких інструкцій повітовому суду?
Хлест. Навіщо? Мені ніякого тепер діла нема ні до чого. Дуже вам вдячний.
