любить частенько переїздити з одного помешкання до другого і кожного разу не доплачує. Напишу — Поштамська. (Надписує пакет. Йосип приносить свічку. Хлестаков печатає; в цей мент чутно голос Держиморди: „Куди лізеш, бородатий? Кажуть тобі: не велено пускать“).
Хлест. (Дає Йосипу листа). На, віднеси.
Голос купця. Пусти, голубчику! Ви ж не смійте не пустить: ми по ділу прийшли.
Голос Держиморди. Пішов, тобі кажу. Не приймає, спить. (Ґвалт дужчає).
Хлест. Що там таке, Йосипе? Подивись, що там за ґвалт?
Йосип. (Дивиться). Купці якісь хочуть увійти, та квартальний не пускає. Махають паперами, знать бачить вас хочуть.
Хлест. (Підходить до вікна). А що вам?
Голос купця. До вашої милости. Звеліть прохання приняти.
Хлест. Пропустіть їх. Хай йдуть. Йосипе, скажи: хай Йдуть. (Йосип виходить. Хлестаков приймає з вікна папери, розгорта одного і читає). „Його високоблагородному світлости, добродію фінансову, від купця Абдуліна“… Чорт зна що, такого навіть ранга й на світі нема!
Хлест. А що скажете, друзі?
Купці. Чолом твоїй милости.
Хлест. А що ж ви від мене хочете?
Купці. Заступись, не дай згинуть. Зневагу, обдирательство терпимо, не відомо, за що.
