Хлест. Конче, конче, Я постараюсь. (Купці виходять, чутно голос: „Ні, ти не смієш мене не пустить, я й на тебе буду йому скаржитись. Та ти не штовхайся!“ .
Хлест. Що там ще? (Підходить до вікна). А що там, молодице, скажеш?
Голос жіночий. До твоєї милости. Накажи пропустить.
Хлест. (у вікно). Пропустить їх.
Слюс. (Кланяється в ноги). До вашої милости.
Унт.-оф. Вашої милости прошу.
Хлест. Та що ви за люде?
Унт.-оф. Жінка унтер-офицера Іванова.
Слюс. Слюсарша, тутешня міщанка, Хавронія Петровна Підшльопкина, батьку мій.
Хлест. Стій, перш хай одна говорить. Що тобі треба.
Слюс. До вашої милости, на городничого скаргу маю. Бодай на його голову все лихе! Щоб йому і дітям його, і дядькам його, і тіткам, і всьому його гадючому кодлу ні на цім, ні на тім світі добра не було!
Хлест. Та що таке?
Слюс. Чоловіка мого в москалі віддав і черга на нього не випадала, розбійник клятий! І права такого нема, він — жонатий.
Хлест. Та як же він міг це зробити?
Слюс. Зробив, мотюга клятий, зробив! — Бодай його Бог побив і на цьому і на тому світі. Щоб йому, коли тітка є, то й тітці його після смерти під самим носом три роки здохлятиною смерділо, і батькові його,
