за важну персону! От, він тепер по всіх шляхах дзвонить дзвоником. І рознесе на весь світ славу. Але цьго мало: зробиться посміховищем! знайдеться який небудь скрипопер-писака, паперопсуватель, кумедію з тебе напише. От що боляче! Ранг, званіє не пошкодує і будуть всі дивиться, зуби шкірить і в долоні ляскать. Чого смієтесь? З кого смієтесь? З себе самих смієтесь! Ех, ви! (Стука від злости ногами по підлозі). Я б всіх отих скрипоперів! У, писаки, ліберали прокляті! Чортяче насіння! Гудзирем би вас всіх завьязав, на та- баку б вас потер, та чортові б самому в шапку, в підкладку туди йом… (Показує кулаком і бьє закаблуками в підлогу. Після кількох хвилин мовчанки). І досі не можу опамьятатися! От, вже правду люде кажуть: коли Бог захоче кого покарать, попереду розум відбере. Ну, що в цьому шмаркачеві було подібного до ревизора? Нічогісенько не було. Так таки а ні на макове зерно не було, і на тобі — всі: ревизор, ревизор! І який це чорт перший пустив поголоску, що він ревизор? Признавайтесь.
Арт. Пил. (Розводить руками). І як це сталося, не розберу хоч убий! Так наче, який чорт туману напустив, всіх засліпив і попутав.
Ам. Фед. Та хтож пустив, — ось хто пустив, оці сватки. (Показує на Бобчинського і Добчинського).
Бобч. Хто, я? Їй-же Богу, і не думав.
Добч. Я і сном і духом нічого.
Арт. Пил. Та звісно ж, ви.
Лука Лук. А як же! Прибігли, як божевільні з трактирю: приїхав… приїхав і грошей не платить… Найшли важну птицю.
