Ця сторінка вичитана
Город. Натурально — ви! Баби ви, плетухи. Брехуни прокляті!
Арт. Пил. Бодай вас чортяка вхопила з вашим ревизором.
Город. Бігаєте тільки по місту та людей баламутите, цокотухи ви прокляті. Плітки сієте, сороки куцохвості!
Ам. Фед. Чорти болотяні!
Лука Лук. Постоли драні!
Арт. Пил. Гиндики кишкаті. (Всі обступають їх).
Бобч. Їй-же Богу, це не я, це Петро Іванович.
Добч. Е, це вже вибачайте, Петро Івановичу! Ви перший теє то…
Бобч. І зовсім же ні, перше всього-ви!
ЯВА ОСТАННЯ.
Ті-ж і жандар.
Жанд. Чиновник, що приїхав по іменному велінню з Петербургу, кличе зараз всіх вас до себе. Він зупинився в гостиниці. (Ці слова немов громом бьють всіх по головах. Згук здивування вилітає з жіночих вуст, все що було в русі, зупиняється, мов закамяніле).
НІМА КАРТИНА.
Городничий посередині, немов вкопаний стовб, розставивши руки і закинувши їх назад. Праворуч його — жінка і дочка замерли в руху до його всім тілом, біля їх поштмейстер з виразом знака запитання, повернувши лице до публіки, за ним Лука Лукич — зляканий вираз лиця. За ним, біля самої авансцени, три дами — гості, притулившись одна до одної, з сатиричними виразами лиця з поводу семьї городничого. Ліворуч городничого: Земляника, нахиливши голову на
