ньої безжурної радости і срібного веселого сміху автора »Вечер-ів«. Є ще гумор, але й глибока вдумчивість над життям, в котрому матеріялізм і еґоїзм нищить в людському серці усі вищі пориви та родить нелюдяність і гнет. Від них віє смутком.
А в тому радужними красками заграла повість »Тарас Бульба«. Чарівний малюнок колишнього козацтва, хоч і не зовсім історичний, але повний кипучого життя, гарячих пристрастей, грімкого сміху і ніжних почувань. Мистецький твір, що породили його українські пісні, та бажання написати історію України і історичний роман »Остряниця«.
Тодіж готові вже були в Гоголя комедії »Одружіння« і »Ревізор«.
В сій комедії, якій дав характеристичний епіграф: »Чогож нарікати на зеркало, коли лице криве?«, змалював Гоголь нездорові відносини сучасної Росії. Щоб розбудити людську совість і почуття самокритицизму, зібрав в один малюнок усе суспільне лихо, увесь моральний занепад, усю несправедливість, що їх бачив там, де того якраз не повинно бути, а саме серед урядництва. Він сам признається, що »буває доба, коли громадянство чи покоління не можна доти справити на шлях до гарного, доки не покажеш усієї глибини його погані«. Це доба загальної спячки, ліни, отупіння, тьми, коли люди дивляться і не бачуть, обдурюють себе самих і інших — словом утікають від правди як від чогось жахливого. А Гоголь сміло підійшов до тої саме правди, відважно заглянув їй в очі і показав світови. Суспільне життя освітив так ярко, що воно поразило всіх, а поступки урядовців оцінив не тільки зі становища моралі й закону, але й суспільного. Те саме зробив і в »Мертв-их душ-ах«, що при їх читанню Пушкин сказав: »Господи, як сумна наша Росія«.
Чільні уми повитали цей твір із щирим одушевленням, признаючи за ним не тільки високе мистецтво, але й велике громадянське значіння. По думці критика Белінського »громадянська свідомість не заговорила ще в російській літературі з такою переконуючою силою. А багатсво теплих почувань
