Артем Пилипович (розводить руками). Як се так сталося, не розберу, хоч убий! Туман найшов, нечистий попутав.
Амос Федорович. Та хто пустив — ось хто пустив: отсі молодці. (Показує на Добчинського і Бобчинського).
Бобчинський. Хто, хто — я!? Їй же Богу і не думав.
Добчинський. Я нічого, зовсім нічого.
Артем Пилипович. Як то не ви? Ви!
Лука Лукич. Розуміється, що ви. Прибігли мов божевільні з гостинниці: „приїхав… приїхав і грошей не платить…“ Знайшли важну птицю.
Городничий. Ви, ви! Сплетнярі міські, брехуни прокляті!
Артем Пилипович. Щоб вас дідько вхопив з вашим ревізором, з вашими брехнями!
Городничий. Тільки бігаєте по місту та людей баламутите, хляпи ви прокляті! Сплетні лиш розносите, сороки куцохвості!
Амос Федорович. Чорти болотяні!
Лука Лукич. Тюхтії!
Артем Пилипович. Вишкварки куцопузі. (Всі обступають їх).
Бобчинський. Їй Богу, се не я, се Петро Іванович.
Добчинський. Це вже вибачайте, Петре Івановичу! Виж перші теє то…
Бобчинський. А коли ні, бо таки ви перші!…
Шандар. Урядовець, що приїхав по іменному дорученню з Петербурга, взиває зараз вас усіх до себе. Він зупинився в гостинниці. (Ці слова немов громом бють усіх по головах. Оклик здивування зривається одночасно з жіночих уст; все, що було в руху, зупиняється назад мов закаменіле).
