Перейти до вмісту

Сторінка:Гоголь М. Ревізор (1927).djvu/112

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

загального страху виносить його на першу і то комічну фігуру. З початку навіть не в силі догадатись, за кого його беруть. Він тільки вдоволений, що його поважають, гостять, слухають. Добрий сніданок додає йому фантазії і розвязує язик. Починає брехати, але забуває, що бреше і починає вже сам вірити в те, що говорить. Його слухають, і тому він бреше щораз плавніше, від душі, щиріше. Брехати, значить говорити неправду так природно і щиро, як можна говорити тільки саму правду. Він просить позичити грошей, що в його положенню зовсім природне. І тільки тому, що це пішло йому легко, позичає і в інших. Не розуміє навіть небезпеки свойого положення, на що звертає його увагу старий, розумніший і догадливіший від пана слуга Йосип.

Городничий, старший, трохи сивенький, з грубими чертами лиця. Не дурний, і в розмові поважний. Ціла його увага звернена на те, щоб попало в кишеню те, що видять очі. Звістка про ревізора, що має приїхати інкогніто, потрясає його нервами, кидає ним від страху до надії. Ум запалюється і стає податливий на обман. З постійного переляку швидко переходить в самопевність і радість, а відтак віддається мріям про ґенеральство і достатки. Удар доводить його до справді траґічного стану.

Ганна Андріївна, провінціональна кокетка, ще не стара, вихована на романах жінка. При всякій нагоді виявляє свою порожнечу і бажання пописатись „вищим тоном і панським смаком“.

Суддя, тип вигідного мужчини, пристрасного мисливця. Провінціональний фільософ вільнодумець і атеїст, до чого дійшов „своїм власним розумом“. Має заєдно значучий вираз лиця, якби чогось здогадувався або не доповів. Говорить басом, протяжно, хрипло і сопе.

Опікун добродійних установ, товстий, неповоротний, підляк, інтриґант, донощик і підлесник.

Директор шкіл, все переляканий і дрожить на вістку про ревізора, хоч зовсім несвідомий своїх гріхів.

Почтмайстер, простодушний, навіть наївний. Світогляд його дуже обмежений, бо вироблюється головно на читанню чужих листів.

Добчинський і Бобчинський, ще молоді, старанно одягнені і зачесані. Змістом їхнього життя бігати по місті, збирати сплетні і частенько відвідувати. Їх з'їдає бажання щось цікавого розповісти. Обидва низенькі, круглолиці, трохи з животиками і дуже до себе подібні.

Дуже важна німа сцена. Останнє слово поражає нагло всіх, так скоро, як елєктрична струя. Уся група перемінює свої позиції в одну мить. Оклик подиву зривається у всіх жінок нараз. Без того сцена остане без вражіння.