як козак, запорожець, козачка-мати, наївний мужик, бурсак (студент, дячок), циган, жид, польський шляхтич, чорт — живо нагадують улюблені типи українських інтермедій і вертепу, Котляревського, Гоголя-батька і Наріжного. Повторяються і деякі мотиви оповідань.
Нема нічого специфічно російського і в так званих »неукраїнських« творах. В них змальоване те зло, що було витвором суспільно політичних відносин, яке однаковим тягарем лягло на життя усіх народів Росії. Що більше, автор схопив їх з провінціонального життя, яке могло бути йому найкраще знане тільки з України, де й ледарство, погоня за наживою, несправедливість і нелюдяність урядників і поміщиків панували безкарно.
На це звернули увагу і самі росіяне. Вважають Гоголя чужинцем, який російського життя не знав, бо до 20 років жив безвиїздно на Україні. Діла його творчість має виразний український характер. (С. Венґеров). В Гоголя не найти любови ні до росіян, ні до російської природи. Навіть діти, що все можуть викликати тепле почуття в того, хто їх малює, в Гоголя завсіди дурні, малий, сопляки і т. п. Одночасно для України, для українського побуту, для Тараса Бульби мав у свойому серці великий засів любови і поблажливосте. Україну окружив поетичним сяєвом, а Росія для нього тільки мертве царство мертвих душ. (А. Ґріґор'єв).
Щож тоді вязалоб Гоголя з російською літературою? Хіба мова. Та й цей звязок дуже поверховний. До української літератури належить зачислити твори писані і в чужих мовах, але внутрішними цінностями — духом, тенденцією, ідеєю українські. А при тім мова Гоголя в в своїм роді виїмкова, чисто »Гоголівська«. Російська мова була для нього чужа. Він її мусів вчитися. Цілий творчий процес, думки й почування родилися і двигалися в рямцях української мови. І тоді Гоголь був глибоко артистичний і глибоко правдивий. Коли писав по великоруськи, то рівночасно мусів бути перекладчиком. І цікаво, що тоді коли перемагало в нього серце — горячі почування, перемагав в мові елемент український, а коли перемагав
