розум, холодне розважання, перемагав елемент великоруський[1]. Звідси походить та сила українських слів, поетичних образів, зворотів, граматичних форм і цілих речень, що переплітаються з російськими. Ту лежить і джерело тої легкости перекладу його творів, бо це властиво реконструкція того тексту, що формувався в душі Гоголя, заки він написав його по російськи.
Чогож тоді Гоголь писав по російськи?
На це ріжні національні ренеґати мають легку відповідь. Гоголь, мовляв, вказав українцям на конечність відректися своєї духової природи і своєї культури, забути свою історію і рідну мову, покинути свою народність і перекинутися в чужу. Так хочуть виправдати своє неробство і національну безхарактерність або бажання стати погноєм чужих культур.
Та так воно не є.
Вже короткий житєпис показав нам, як гаряче любив Гоголь природу України, її старовину якраз з доби визвольних боїв за віру і народність, її високу й ніжну поезію, а головно пісні. Таку любов ми моглиб назвати ще елементарно етнографічною. Вона може бути вислідом молодечих вражінь і тої справді естетичної насолоди, яку давала українська земля з її минулим і сучасним. Вона замітна і в письменників чужинців, т. зв. української школи, її можна найти і в завзятих ворогів українського народу.
Та Гоголь іде далеко дальше. Він любить і українську мову. Тою мовою говорить дома і в ґімназії і в кружку земляків і з Богданом Залеським і Тадеем Міцкевичем. Українською мовою незадовго до смерти пише листа Б. Залеському, де згадує про »нашу милу, нашу рідну Україну« і нарікає, що »лиха доля закинула їх обидвох геть далеко поза межі батьківщини. Колиж нарешті повернемось туди, щоб вільними грудьми впитись запашним воздухом таємничих українських степів, що, здається, хоронять ще на собі сліди козацьких ніг«.
Він сердиться, що українське панство закинуло для моди
- ↑ Об тім знаменита студія І. Е. Мандельштама, О характерѣ Гоголевскаго стиля. Гельсінґфорс. 1902.
