відкрив її перед Максимовичем, дав таку політичну, виминаючу відповідь. А прецінь своєї української народности не заперечив і не поставив її нижче російської.
Це є вже доказ тої національної свідомости, що бажає проявити себе активно, працею в користь рідної нації. Гоголь не тільки все українське любив і називав »своїм«, не тільки ніколи своєї народности не стидався, але й щиро тішився всяким обявом праці в користь українського народу та бажав як найкращого його розвитку. Ми бачили, що в нього були хвилі, коли бажав і він сам віддати свій талант на службу українському народови.
На те, що Гоголь не написав своїх творів в українській мові, зложилося кілька причин, але ніодна з них не має засадничого значіння: 1) вплив школи; 2) бажання заробітку; 3) погляд Гоголя на літературну працю, як на державну службу; 4) бажання слави і як найширшого поля для впливів своєї праці; 5) авторітет влади, перед якою Гоголь клонився, а вона до українства відносилась ворожо; 6) вплив кружка Пушкина, Жуковського і інших, які навіть не допускали думки писати іншою мовою ніж російською; 7) занадто слабий контакт з українськими письменниками, а Максимович був задалеко, щоби параліжувати вплив Петербурга; 8) надто ще етнографічний характер, без виразної національної ідеї українського культурного руху а в тому й літератури, та льокальний її характер при державному характері російської літератури.
Можна вичислити ще інші чинники, котрі разом витворювали ті обставини, що не тільки Гоголь але й інші українські письменники (Квітка, Костомарів, Куліш, Шевченко і і.) писали не тільки по українськи але й по російськи.
Та треба признати, що якраз завдяки російській мові Гоголеві твори мали таке значіння в користь української нації, якого не моглиб були мати, колиб були писані українською мовою.
І своєю особою і своїми творами показав, яка сила духа і які багаті культурні цінности живуть в українськім народі. Через те заставив російське громадянство перевести переоцінку
