Вчора…“ Ну тут уже родинні справи: „сестра Ганна Кирилівна приїхала до нас із своїм чоловіком; Іван Кирилович став дуже гладкий та все грає на скрипці“… і так далі, і так далі… Так от, яке діло…
Амос Федорович. Це пригода незвичайна, дуже незвичайна. Мабуть на дурно він не приїздить.
Лука Лукич. Нащож, Антоне Антоновичу, чогож, задля чого до нас їде ревізор?
Городничий (зітхаючи). Нащо! Така вже мабуть доля… (Зітхає знову). Досі, Богу дякувати, добиралися до інших міст, тепер прийшла черга й на наше.
Амос Федорович. Я думаю, Антоне Антоновичу, то тут якась делікатна і більш політична причина. Тут от яке діло: Росія… так… задумує вести війну, а міністерство, розумієте, і підсилає урядовця дізнатись, чи нема тут де небудь зради.
Городничий. Он куди заїхали! Та ще розумний чоловік! В повітовому місті — зрада! Щож то воно пограничне, чи як? Таж відсіля, хоч три роки скачи, ні до якого царства не доскочиш.
Амос Федорович. Ні, я вам скажу, ви не теє… ви не… Начальство делікатно думає… дарма.., що далеко… А воно всеж таки мотає собі на вус…
Городничий. Мотає, чи не мотає, а я своє зробив і вас мої панове, повідомив. Глядітьже! Зі свого боку я уже деякі розпорядження видав… Раджу і вам. Особливо вам, Артеме Пилиповичу! Приїжжий урядовець захоче безпечно оглянути перш усього підчинені вам добродійні установи — отже зробіть так, щоби усе було як слід… щоби на хорих були колпаки чисті, і щоби хорі не були схожі на ковалів, як се звичайно й бувало…
Артем Пилипович. Це пусте. Колпаки справді можна надіти чисті.
Городничий. Еге, і… над кождим ліжком виписати латинською чи там якою іншою мовою… це вже до вас належить, Христіяне Івановичу, — (до лікаря) рід хороби,
