Слуга. Нема.
Хлестаков. Каналії! Розбійники! Хочби який небудь сос або солодкий пиріг! Грабіжники! Обдирати приїжжих тільки вміють.
Хлестаков. Так, наче і не їв нічого, тільки розохотився. Колиб були дрібні, післав би на базар купити хоч колачика…
Йосип (входить). Там чогось городничий приїхав, вивідується та розпитує про вас…
Хлестаков (переляканий). От тобі й на! Що за тварюка той хазяїн, вже встиг пожалітися! Ну що, як і справді впакує мене в тюрму? Ну, коли делікатно попросить, я нічого… Ні, ні, з якої речі, не хочу! Там по місту лазять офіцери і народ, а я наче навмисне напустив шику та й переморгнувся з одною купецькою дочкою… Ні, не хочу… Зрештою, що він таке?.. Як він посмів би, справді!.. Що, хіба я йому купець який небудь або ремісник? (Бадьориться і випростовується), Та я йому просто скажу: „Як ви смієте? Я вам не… Як ви…“ (У дверях скрипить ручка; Хлестаков зблід і дрожить).
Городничий (увійшовши спиняється. Обидва залякані. Дивляться кілька хвилин один на другого, витріщивши очі).
Городничий (отямившись трохи, простягає руки по швам). Бажаю здоровля, на многі літа…
Хлестаков (кланяється). Моє поважання!…
Городничий. Прошу вибачить…
Хлестаков. Нічого.
Городничий. Мій прямий обовязок, як начальника ту-
