тешнього міста по всяк нас турбуватися про те, щоб приїжжим і всім благородним людям не було ніяких прикростей…
Хлестаков (зразу загикується трохи, але далі говорить голосно). Та щож робити?… Я тут ні в чім не винен… Я, потім усе заплачу… Мені пришлють з села. (Бобчинський визирає зза дверей). Він сам більше винен: подає на обід печеню як підошву; або зупа, яка се зупа? Чорт зна, чого налив, помий якихось, я мусів вилляти її за вікно. Він тут мене голодом морить цілими днями… а який чай поганий… смердить рибою а не чаєм. Завіщож я… Ось єще вигадка!
Городничий (переляканий). Вибачте, я їй Богу тут ні в чім не винен. На базарі в мене мясо завсіди саме найкраще. Привозять його холмогорські купці, люди тверезі і чесні. Я навіть не знаю, звідкіля він бере таке мясо. А як що тут не так, то… Дозвольте просить вас переїхати зі мною на іншу квартиру.
Хлестаков. Ні, я не хочу. Знаємо ми, що то за друга квартира, — значить в тюрму. Та яке ви маєте право? Як ви смієте?… Я… я служу в Петербурзі. (Сміливіше). Я, я, я…
Городничий (на бік). Ох, Господи помилуй мене грішного, який сердитий! Про всьо дізнався, всьо росказали прокляті крамарі!
Хлестаков (бадьоріше). Та ви хоч з усією вашою командою — а не піду. Я просто до міністра! (Стукає кулаком по столі). Що ви? Що ви?
Городничий (витягається і весь тремтить). Помилуйте, не губіть! В мене жінка, діти дрібненькі… Не робіть нещасним чоловіка!
Хлестаков. Е ні, не хочу. Ось ще чого? Яке мені діло? Через те, що у вас жінка й діти, я маю йти в тюрму!… Це мені подобається! (Бобчинський виглядає з дверей і переляканий ховається). Ні, дякую красненько, не хочу.
