Городничий (тремтячим голосом). З браку досвіду, їй Богу, з браку досвіду. Недостача, злидні, самі знаєте. Державної платні не стає навіть на чай та цукор. А як що і були які хабарики, то дуже невеличкі: щось там на стіл та на одежину… Щож до підофіцерської вдови, вона перекупка, яку я ніби мав вибити різками, так це брехня, прикликаю небо в свідки, що брехня. Це все вигадали мої вороги. Це такий народ, що радісенькі мене в ложці води втопити.
Хлестаков. Ну і що? А мені яке діло до них… (Подумавши). Я не розумію навіть, задля чого ви мені тут про ваших ворогів, та про якусь підофіцерську вдову балакаєте… Підофіцерська жінка, це зовсім інше діло… а щоб мене вибить, до того вам далеко… Дивися, який найшовся, о! Я заплачу, заплачу, лиш що в мене тепер нема грошей. Я через те тут і сиджу, що в мене ні копійки при душі.
Городничий (на бік). Ех, хитра бестія! Бач, куди загнув! Якого туману напустив! Розкуси, хто хоче! Не знаєш, з якого боку і під'їхать. Ну, але попробуймо… Що буде, то й буде, а спробувать можна. (Голосно). Як вам справді треба грошей або чого іншого, то я в туж хвилю готов послужити. Мій обовязок приїжжим допомагати.
Хлестаков. Позичте, позичте мені! Я зараз таки розплачуся з хазяїном. Мені не багато, карбованців двісті, навіть менше.
Городничий (даючи гроші). Рівно двісті, не трудіться навіть числити.
Хлестаков (беручи гроші). Красненько вам дякую. Я вам вишлю із хутора негайно… У мене це швидко… Я бачу, ви благородна людина. Тепер інша справа.
Городничий (на бік). Фу, слава тобі Господи! Гроші взяв. Здається тепер піде всьо добре. А я йому замісць двох сотень чотири всунув.
Хлестаков. Гей, Йосипе! (Входить Йосип). Поклич сюди
