Йосип. Пострівай, дай вперед трохи відсапнуть. Ох! життя моє гірке. На голодний живіт всяка вага важка.
Мішка. А що, дядьку, скажіть, ґенерал швидко прийдуть?
Йосип. Який ґенерал?
Мішка. А ваш пан?
Йосип. Пан? Та який він ґенерал?
Мішка. А хіба він не ґенерал?
Йосип. Ґенерал, та тільки з другого боку.
Мішка. А сеж як, щось більше, чи менше від справжнього ґенерала?
Йосип. Щось більше.
Мішка. Бач як! Тому то в нас така метушня піднялася.
Йосип. Слухай, хлопче, ти, як бачу, жвавий парубок… Приготуй но там що небудь попоїсти.
Мішка. Та для вас, дядечку, ще нічого нема готового, а простої страви виж їсти не будете. А от, як ваш пан сяде за стіл, тоді і вам тієї страви дадуть.
Йосип. Ну, а з простої, що там у вас є?
Мішка. Борщ, каша та пироги.
Йосип. Давай борщу, давай каші, давай пирогів! Нічого, всьо будемо їсти. Ну бери, понесемо клунок. Там другий вихід є?
Мішка. Є. (Виносять в двох до бічної кімнати).
(Поліцаї відчиняють обидві половини дверей. Входить Хлестаков, за ним городничий, далі опікун добродійних установ, директор школи, Добчинський і Бобчинський з плястром на носі. Городничий показує поліцаям клаптик паперу на підлозі, вони біжать і підіймають його, та стикаються один з другим головами).
Хлестаков. Гарні у вас звичаї. Мені подобається, що у вас показують приїжжим усе в місті. По інших містах мені нічого не показували.
