Почтмайстер. Правда, правда. (Встає, випростовується і придержує шпаду). Не смію довше турбувати своєю присутністю. Чи не буде якого поручення що до управи почти?
Хлестаков. Ні, нічого.
Почтмайстер (кланяється і виходить).
Хлестаков (запалює цигаро). І почтмайстер мабуть теж дуже гарний чоловік; принайменше услужливий. Такі люди мені подобаються.
Лука Лукич (випростовується не без страху і придержує шпаду). Маю честь представитися: директор школи, титулярний радник Хлопов.
Хлестаков. А, здорові були! Прошу сідати, прошу сідати! Чи не хочете покурити? (Подає йому цигаро).
Лука Лукич (до себе заклопотано). От тобі й на! Цього я вже ніяк не ждав. Брати, чи не брати?
Хлестаков. Беріть, беріть, се добре цигаро; розуміється не те, що в Петербурзі. Там, добродію, курив я цигара по двацять пять карбованців; сотню як викуриш, то прямо пальці цілуєш. Ось вогонь, закуріть. (Подає йому свічку).
Лука Лукич (пробує закурити, а сам увесь труситься).
Хлестаков. Та ви не тим боком.
Лука Лукич (зі страху випускає цигаро, плює і махнувши рукою, сам до себе). А побилаб тебе нечиста сила! Проклята полохливість зовсім згубила!
Хлестаков. Та ви, як бачу, неохотник до цигара, а я признаюсь вам, не можу без того, це моя слабість. Та ще й до жінок ніяк не можу бути байдужим. А ви як? Які вам більше до вподоби: чорняві чи біляві?
Лука Лукич (дуже заклопотаний не знає, що сказати).
