сандровичу. Воно, хоч сказать, вам тут і велика честь, та все таки краще, їдьмо як найскорше. Адже вас справді взяли за когось іншого… Тай тато будуть сердитись, що так довго забарились… А так славно заїхалиб! А коней добрих тут далиб!
Хлестаков (пише). Ну, ну, добре. Віднеси тільки попереду сього листа на почту, та візьми заразом подорожню. Ти скажи, щоб коні були добрі! Візникам скажи, що я їм даватиму по карбованцю, лиш щоби везли мене мов фельдєгера, гонили, і щоб пісень співали!… (Пише далі). Уявляю собі: Тряпичкін помре зі сміху…
Йосип. Я, паничу, відішлю листа кимсь з тутешніх, а сам краще стану готовитися до дороги; щоб швидче.
Хлестаков (пише). Ну, добре, принеси тільки свічку.
Йосип (виходить і говорить за сценою). Гей, слухай, братіку! Віднесеш листа на почту, і скажеж почтмайстрови, щоб прийняв його без грошей; та скажи, щоб зараз прислали для мойого пана як найкращу тройку коней; а прогонних грошей, скажи, пан не платить; прогонні, скажи, скарбові. Та щоб все, яко мога швидче, а то, мовляв, пан сердиться. Стій, ще лист не готовий.
Хлестаков (пише далі). Цікаво знати, де він тепер живе — на Почтовій чи на Гороховій? Він теж любить частенько переноситися з одного помешкання на друге і кождого разу не доплачувати. Заадресую на сліпо на Почтову. (Вкладає листа в коверту і адресує).
Йосип (приносить свічку. Хлестаков печатає; в ту хвилю долітає до покою голос Держиморди). „Куди лізеш бородатий? Кажуть тобі, не велено нікого пускать“.
Хлестаков (дає Йосипови лист). На, віднеси.
Голоси купців. Пусти, батечку! Виж не смієте не пустити — ми по ділу прийшли.
Голос Держиморди. Пішов, тобі кажу! Не приймає, спить. (Крик дужчає).
Хлестаков. Що там таке, Йосипе? Подивися, що там за крик!
