Жінка слюсаря. Ласки вашої прошу, на городничого жаліюсь! Бодай на його голову все лихе! Щоб йому поганцеви і дітям його, і дядькам його, і тіткам і всьому його гадючому кодлу ні на цім, ні на тім світі добра не було.
Хлестаков. Та що таке?
Жінка слюсаря. Та мойому чоловікови звелів оголити лоба та в салдати. А на нас і черга не випадала, антихрист клятий! Та й по закону не можна, бо він жонатий.
Хлестаков. Якже він міг це зробити?
Жінка слюсаря. Ой зробив антихрист, зробив, бодай його Бог побив і на сім і на тім світі! Ой осина на його тітку, як в нього є. Бодай його батько, як ще живе, бодай і він проклятий здох, або удавився! Поганець якийсь! Припадала черга на кравцевого сина, отого пяничку, та батьки багаті, підсунули доброго хабаря, тоді він причепився до сина купчихи Панталієвої, а Панталієва післала його жінці три сувої полотна, то він тоді до мене: „Нащо“, каже, „тобі чоловік? Він уже тобі негожий“. То вже я знаю, чи гожий, чи негожий! Це моє діло, катюго клятий! „Він“, каже „злодій“: „хоч він“ каже, „досі ще нічого не вкрав, то все одно“, говорить, „ще вкраде, його й все одно на той рік візьмуть у рекрути“. Та якже мені жити без чоловіка, злодюго якийсь! Я слаба людина, звірюко якийсь! А щоб усе твоє кодло світа божого не бачило! А щоб тещі, як є, то щоб і тещі…
Хлестаков. Добре, добре. Ну, а ти? (Випроваджує її).
Жінка слюсаря (виходячи). Не забудь же, батечку мій! Змилосердись!
Підофіцерша. На городничого, батечку наш, скаржитись прийшла.
Хлестаков. Ну, та що? Кажи коротко.
Підофіцерша. Випоров різками, батечку, випоров!
Хлестаков. Як?
Підофіцерша. Через помилку, батечку мій! Счепилися
