дрожала глухо чотири рази земля, — багато наробили вони лиха! Не по однім козакови заплаче стара мати, бючи себе сухими руками в старі груди; не одна вдовою останеть ся в Глухові, в Немирові, Чернигові й по инших містах. Буде, бідолашня, вибігати що-дня на базар, заглядаючи кождому в очі, чи нема між ними найдорзшого з усїх; але багато пройде через місто всякого війська й нїколи не побачить вона між ними найдорозшого з усїх.
Мов не було половини незамайківського куріня! Мов градом вибиває всю ниву враз, де що колос, то дорогий червінець був —- так їх вбило і положило!
Закипіли козаки! Як схопились усї! Як розлютував ся курінний отаман Кукубенко, побачивши, що красшої половини його куріня нема! Врізав ся він з остатнїми своїми незамайківцями в саму середину. З досади посїк на капусту першого, що попав ся, багатьох їздцїв збив з коний, засягнуши списою і їздця і коня, прочистив дорогу до гармат і вже відбив одну гармату; а вже там, бачить, заходить ся уманський курінний отаман і Степан Гуска вже відбиває найбільшу гармату. Кинув він їм сю роботу й повернув з своїми незамайківцями в другу ворожу гущу; і там, де пройшли незамайківцї, — там уже вулиця; де повернулись, там друга! Так і видко було, як танули ряди і мов снопи лягали Ляхи! А бі-
