го рукою, як під усяким иншим нехристом. Так воно й стало ся. Всїх закував Мусїй Шило в нові кайдани, посадивши по три вряд; прикрутив їм до білої кости тверді ужівки, всїх набив по потилицї, частуючи буханцями. І коли Турки, зрадїли, що добули собі такого вірного слугу, почали бенкетувати й, зрадивши свій закон, усї попились, він принїс усї шістьдесять чотири ключі, роздав невольникам, щоб відмикали себе, кидали кайдани в море та брали замісь них шаблї й рубали Турків. Багато тогдї набрали козаки здобичі й повернули ся з великою славою на Сїч і довго кобзарі славили Мусїя Шила. Вибрали-б його й кошовим, та був він якийсь чудний: иншого разу зробить таке дїло, що й наймудрійшому не придумати, а иногдї прямо дурів козак. Пропив він і прогуляв усе, у всїх задовжив ся на Сїчі, а в додатку прокрав ся як вуличний злодюжка: в ночі забрав з чужого куріня всю козацьку зброю й заставив у шинкаря. За такий, соромний учинок привязали його на майданї до стовпа і положили киї, щоб кождий, від щирого серця, потягнув його по спинї; але не найшлось нї одного такого на Запорожі, щоб підняв на нього кия, памятаючи колишні його заслуги. Такий був козак Мусїй Шило.
— Отже є такі, що бють вас, собак! — промовив він і кинув ся на Ляха.
Тай рубались вони! І наплечники і на-
